Autism.com.ua

Моделі взаємодії сім'ї, в якій є дітина з психофізичними порушеннями

Актуальність даної роботи полягає в тому, що процедура психологічного вивчення «батьківського ставлення» сім'ї дітей з психофізичними порушеннями дозволяє встановити ті слабкі зони міжособистісних і внутрішньо сімейних контактів, відносини до проблемної дитини, ставлення до хвороби дитини, реагування її близьких на стрес, які мають потребу в подальшому психокорекційному впливі. Визначення характеристик цього спектру проблем дає можливість скласти більш ефективну програму психологічної допомоги сім'ї, що знаходиться в зоні неготовності до психологічної допомоги.

У результаті народження дитини з особливими потребами відносини всередині сім'ї, а також контакти з навколишнім соціумом спотворюються. Причини порушень пов'язані з психологічними особливостями хворої дитини, а також з колосальним емоційним навантаженням, яке несуть члени її сім'ї у зв'язку з довготривалим стресом. Багато батьків у ситуації, що склалася виявляються безпорадними. Їхнє становище можна охарактеризувати як внутрішній (психологічний) і зовнішній (соціальний) глухий кут, відмічають Мілтон Селигман, Розалін Бенджамін Дарлінг[5].

Важливе значення у побудові концепції психологічної допомоги сім'ям, які виховують дітей з психофізичними порушеннями, набуває положення про психологічне травмування батьків.

Здійснення психологічної допомоги сім'ям даної категорії дозволяє через оптимізацію внутріродинною атмосфери, гармонізацію міжособистісних, подружніх, батьківсько-дитячих та дитячо-батьківських відносин вирішувати проблеми диференційованої і адресної допомоги такій дитині. Різноманітні форми навчання, як у державних, так і в недержавних освітніх закладах, робота з дітьми, включають таку сім'ю в поле корекційного впливу в якості основного стабілізуючого чинника соціальної адаптації дитини [2].

Потреба у наданні спеціальної психологічної допомоги сім'ям, які виховують дітей з психофізичними порушеннями, обумовлюється наявністю величезного числа різноманітних проблем, з якими ці сім'ї повсякденно зустрічаються. У першу чергу, це необхідно для створення сприятливого реабілітаційного та корекційно-навчального середовища для дитини в період її перебування вдома. Здійснення цієї мети вимагає від батьків певного обсягу знань, що сприяють розумінню потреб і можливостей дитини. Вони також повинні володіти практичними навичками, що дозволяють методично правильно спілкуватися з дитиною та правильно її виховувати [2,10].

Для створення сприятливих умов виховання в сім'ї батькам, перш за все, необхідно знати особливості захворювання і розвитку їхньої дитини, а також її можливості у виконанні тих чи інших завдань та вправ. Велике значення має правильний розпорядок дня (як наприклад поопераційні карти для аутистів), суворе дотримання режиму харчування і сну, чергування занять з відпочинком та прогулянками. Важливу роль у вихованні дітей з психофізичними порушеннями відіграє організація систематичних, цілеспрямованих занять з розвитку мовлення, рухових навичок і вмінь [3].

На основі зазначених принципів формувалися різноманітні моделі психологічної допомоги родинам осіб з психофізичними порушеннями.

Модель Б.Ф. Скінера [7] спиралися на принципи сприяючі удосконаленню та збільшенню кількості та якості взаємодій –інтеракцій дитина і батьків. Сутність цього напрямку полягала у вивченні техніки поведінки батьків і формування навичок модифікації поведінки дитини. При оперантному навчанні, за методом автора, поведінковий акт формується завдяки наявності або відсутності підкріплення одного із безлічі відповідей. Діти набували нову поведінку завдяки імітації моделі [11].

Модель В. Є. Кагана [4], спирається на принцип стимулювання батьків до виникнення у них забутих інтересів і захоплень. На думку автора для них як осіб, для їх роботи з дитиною необхідне повернення до улюбленої роботи і до себе. Сутність моделі полягає в дотриманні терапевтичної дистанції без відмови від просто людського контакту з батьками.

Модель X. Джайнотта [2] спілкування батьків з дітьми спирається на три основні принципи: у всіх ситуаціях батьки підтримують позитивний образ «Я» у дитини; уникають особистісних негативних оціночних суджень, коли говорять про ситуацію, вчинок дитини - висловлювання дорослого не повинні містити діагнозу та прогнозу подальшої долі дитини; дорослий у спілкуванні виступає ініціатором пропозиції кооперації - ця пропозиція не має вичерпуватися прямою вказівкою на відповідний спосіб дії, а має розкривати перед дитиною можливості самостійного вирішення проблемної ситуації.

Модель В. В Тарасун [9] спирається на принцип вирі¬шення проблеми раннього прогнозування і своє¬часного запобігання труднощів у навчанні дітей з особливими потребами, оскільки про високий рі¬вень таких труднощів, як відомо, "подбала" сама природа, створивши специфічні умови для їхнього навчання й розвитку. Такий підхід значною мірою забезпечує подолання психічного бар'єру у процесі об'єднання нормально розвинених дітей і різних категорій дітей з особливими потребами в одному класі, в одній школі, зрештою, у суспільстві [8]. Для розв'язання такої проблеми автор зосереджується не на корекції вад певного виду і рівня синтетичної діяльності. Уся робота передусім спрямовується на інтенсивний розвиток до¬статньо зрілої синтетичної структури. Ця робота здійснюється на основі заміни од¬ного індивідуального способу діяльності дитини іншим в умовах спеціально організованого навчання. Отже, раннє прогнозування і запобігання труднощам у навчанні, сприяє переосмисленню інтропсихічної проблеми дитини як основного моменту під час здійснення нею міжособистісних контактів. Розвинення в дитини позитивного об¬разу власного «Я», полегшує для неї соці¬альну взаємодію певною мірою як рівноцінну та рівноправну [9].

Враховуючі різні моделі допомоги родинам осіб з психофізичними порушеннями, в науковій літературі виділяють наступні путі роботи з родичами: проведення психологічного діагностування сім'ї, розробка основних напрямків роботи, використання психокорекційних та психотерапевтичних прийомів, спрямованих на надання допомоги. Якщо виникає необхідність, то в рамках діагностичного етапу, аналізуються особистісні особливості батьків, у тому числі емоційні і комунікативні властивості, визначається рівень тривожності[6].

Практика показала що для ефективності психологічної допомоги родині необхідна співпраця родичів з психологом з чітко вказаними обов’язками, як фахівця так і членів родини.

Слід підкреслити актуальність вивчення особливостей «батьківського ставлення» до дитини з психофізичними порушеннями. Саме ці характеристики батьків багато в чому визначають ступінь її соціалізації та адаптації в житті, тобто її майбутнє. Особливості «батьківського ставлення» родини дозволяють визначити, наскільки вона можє володіти стресостійкими якостями, необхідними для підтримки дитини, її виховання та соціального супроводу протягом всього її життя, на скільки вона готова йти на співпрацю з фахівцями для ефективної допомоги дитині [3].

Проаналізувавши стадії сприйняття дитини з психофізичними порушеннями в родині можна говорити, що певна батьківська позиція сім'ї такої дитини впливає на психологічну допомогу родині.

Зрозуміло, теорія стадій повинна застосовуватися гнучко, враховуючи складність сімей і непередбачуваність їх реакції настільки неординарна подія. Знання цих стадій може допомогти фахівцям зрозуміти реакцію сім'ї на кризу і, розглядаючи її поведінку в контексті, не розцінювати її як недоречну, хаотичну або патологічну. Крім того, знання стадій горя підказує фахівця, коли і яким чином краще втрутитися в ситуацію.

Kubler-Ross [5] виділяє наступні стадії горя:

Шок і заперечення - перша реакція батьків. Заперечення, мабуть, проявляється на несвідомому рівні; його завдання - захистити свідомість від надмірної тривоги. На цій стадії батьки, за їх власними повідомленнями, відчувають розгубленість, заціпеніння, дезорганізацію та безпорадність. Деякі батьки, коли їм повідомляють діагноз дитини, як би «відключаються» і майже перестають сприймати інформацію. Фахівцю важливо розуміти, що відразу після повідомлення діагнозу батьки можуть бути не в змозі вислуховувати докладні пояснення і рекомендації. Детальна розповідь про етіологію хвороби, її перебігу та прогнозі краще відкласти на потім. В першу зустріч необхідно повідомити діагноз (чесно і з співчуттям) і відповісти на ті питання, які можуть задати батьки. Питання батьків на цій стадії, як правило, відображають ті відповіді, які вони готові почути. Найважливіше в цю першу зустріч - призначити час наступної консультації, на якій фахівець зможе розповісти про хворобу дитини більш докладно і відповісти на всі питання, які виникнуть у батьків по зрілому міркуванні.

Фаза угоди характеризується «магічним», або «фантастичним», типом мислення. В її основі лежить уявлення про те, що якщо батьки дуже постараються, стан дитини дивовижним чином покращиться. Це поліпшення має стати «нагородою» за старанну роботу, допомога іншим або участь в якій-небудь добрій справі [5].

У міру того, як батьки розуміють, що чудесного зцілення не відбудеться, виникає гнів. Це може бути гнів на Бога («Чому я?"), На самого себе або на чоловіка - за те, що він справив на світло хвору дитину або за недостатню допомогу з його боку. Часто гнів проектується на фахівців, які на думку батьків, не надають дитині достатньої допомоги (лікарів) або погано його навчають (вчителів). Гнів може розвиватися і з зрозумілого роздратування, причиною якого стають недоброзичливі сусіди, черстві фахівці, відсутність адекватної допомоги, втома від тривалого перебування у лікарнях і т.п.

Для багатьох батьків депресія - тимчасовий епізод, хоча Ольшанский [1] говорить про «хронічну скорботу», яку відчувають батки. Депресія може збігтися з певною стадією сімейного життєвого циклу. Зміна циклів часто приносить із собою зміни і передбачає порівняння з іншими дітьми і іншими сім'ями. Крім того, тяжкість депресії залежить від того, як сім'я інтерпретує стан дитини, і від її здатності справлятися з труднощами. Також дуже важливо відрізняти клінічну депресію від більш помірних її форм і від нормальної дисфорії.

Hornby [10] вважає, що в деяких випадках за гнівом йде відчуження, коли батьки відчувають спустошеність і байдужість до всього. Ця реакція, мабуть, означає, що батько починає, проти власного бажання, визнавати реальність порушень. Таким чином, це поворотний пункт процесу адаптації.

Психологу необхідно враховувати те, що якщо реакція горя, смутку, депресії не усвідомлюється батьками, не промовляється ними між собою, або з іншими людьми, то вона стає гальмом у процесі прийняття стану своєї дитини. Заборона на переживання певних почуттів не вирішує проблеми. Недозволене емоційне напруження рано чи пізно дає про себе знати. Тоді його дія може стати нищівним.

Таким чином, незалежно від стадії, внутрішня нестабільність батьків породжує дезадаптивні способи опанування стресу і у дитини (характерні негативізм, занепокоєння, страхи, агресивність, "поведінка догляду"). Діти засвоюють моделі батьківської поведінки в стресогенній ситуації.

Висновки:
1. Цілеспрямований психологічний вплив якісно змінює роль батьків. Вони активно включаються в психокоррекционный і одночасно виховний процес власної дитини.
2. Цей процес надає позитивний вплив на формування адекватних родительско-дитячих контактів.
3. Своєчасно надана психолого-педагогічна допомога оптимізує особистісний розвиток дитини і сприяє зняттю психологічних проблем у самих батьків.

Список використаних джерел:
1. Бялик М. А. Особливості психологічної адаптації та лікування дітей з онкопатологією / / М. А. Бялик, Є. Є.Моісеєнко, В. В.Миколаєва, Н. А. Урядніцкая //Матеріали першої Всеросійської конференції з міжнародною участю "Соціальні та психологічні проблеми дитячої онкології". - М.: GlaxoWelcome. -2007 - С. 97 - 99.
2. Джайнотт X. Батьки та діти / Х. Джайнотт. - М.: Знання, 1986. - 244 с.
3. Душка А.Л Роль сім'ї у соціалізації неповносправної дитини. / А.Л. Душка / / Наука і освіта. - Одеса, 2009. - № 1-2. - С. 48-52.
4. Каган В. Е. Сімейна психотерапія в лікуванні дитячого аутизму. Сімейна психотерапія при нервових і психічних захворюваннях / В. Є. Каган. - Ленінград: Медицина, 1978. - 97 с.
5. Селигман М. Звичайні сім'ї, особливі діти// М. Селигман, Р. Дарлінг [Переклад: Холмогорова Наталя ].- М: "Теребинту", 2007. - 307 c. ISBN 978-5-901599-6
6. Петровская Л.А. Теоретические и методические проблемы социально- психологического тренинга// Л.А. Петровская .-М., 1982. - 168 с.
7. Скиннер Б. Оперантное поведение. // Б. Скиннер//История зарубежной психологии. 30-60-е годы XX века. – М., 1986. -
8. Тарасун В. Раннє прогнозування і запобігання труднощам у навчанні як умова інтеграції дитини з особливими потребами// В. Тарасун// Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник [Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колек¬тиву і науковий редактор),та ін]. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.
9. Тарасун В.В. Технології психічної інтеграції дітей з аутизмом// В.В.Тарасун, В.І.Бондар, В.В.Засенко [за наук. ред. В.І.Бондаря, В.В.Тарасун]. Том 1,2. — К., 2007. — 522с.
10. Ткачова В. В. Психологічне вивчення сімей, які виховують дітей з відхиленнями у розвитку / В. В. Ткачова. - М.: УМК «Психологія», 2004. - 192 с.
11. Skinner B.F., Ferster C.B. Schedulles of reinforcement// B.F. Skinner, C.B. Ferster. N.Y., 1957.